400 років тому народилася Маруся Чурай. 1625 – 1653.
Напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини, яка, за переказами, жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки відомих у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвистали козаченьки» та ін.
Маруся Чурай – незвичайна дівчина, дуже вродлива, талановита. Її образ виступає в єдності з образом України. Всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях, які вона подарувала народові.
Маруся Чурай уособлює співочу душу України, високий пісенний талант українського народу, його долю. Ця дівчина не просто так Маруся. Це – голос наш. Це пісня.
Одним з найвідоміших творів і класикою української літератури став історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Його відзначили Шевченківською премією у 1987 році. Це глибоко національний твір, в основі якого дві наскрізні взаємопов’язані сюжетні лінії: доля Марусі й доля України.
Маруся – неповторна, одухотворена творча особистість, яку намагається поглинути дріб’язковий, егоїстичний, безжальний буденний світ; Україна – сильна й прекрасна країна, яка протягом століть прагне здобути свободу, державність.
Маруся своїм пісенним словом виражала сутність свого часу, окрилювала людей. Завдяки своєму талантові проста дівчина з Полтави стала душею України.
