6 лютого особливий день для нашого міста. 81 рік тому Марганець був героїчно звільнений від нацистської окупації.
Цей день для кожного з нас приносять різні почуття – переможну радість і тяжку печаль, а в де-кого й сльози. В ці дні хочеться згадати про тих, хто воював з сильним і підступним ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, протистояв гітлерівцям в підпіллі й партизанських загонах, хто не побачив світло лютневого дня 1944 року.
Два з половиною роки жителі Марганця вели непримиренну боротьбу проти фашистських окупантів. Високо оцінено героїчний подвиг партизанів та підпільників міста. 59 учасників партизанського руху та підпільної боротьби удостоєні орденів та медалей.
17 серпня 1941 року морок окупації оповив молоде гірницьке містечко. Фашисти перетворили місто на справжній концтабір. Школи загородили колючим дротом, сторожовими вежами. У спішно обладнанні табори щодня вливалися колони військовополонених – дармова робоча сила для шахт та збагачувальних фабрик. Місто часом здавалося вимерлим. Розпочалися масові арешти та розстріли. Гестапо тероризувало населення. «Новий режим» почав активну боротьбу з патріотами. Фашисти розстрілювали марганчан, катували, збиткувалися над трупами. Марганчан реєстрували на біржі праці. Обов’язково видавали нарукавні пов’язки під номерними знаками. Час від часу влаштовувалося полювання на молодь та підлітків. Потяглися вагон за вагоном у фашистську неволю. Вулиці міста патрулювалися. Ходити ввечері суворо забороняли. Каралося спілкування з військовополоненими.
906 днів і ночей був окупований Марганець. Фашисти створили товариство «Ерцбергбау», яке входило до складу гірничо-рудного товариства України. Товариство господарювало на рудниках, як у себе вдома. Варварське хазяйнування викликало у марганчан люту ненависть до ворога.
Одним з активним підрозділів загону «Марганець» стала група «Молодь». Її очолив Володимир Осадчий. Діяльність членів врятувала життя 146 військовополоненим, надрукувала та розповсюдила близько 1000 антифашистських листівок. Систематично велася розвідка та інформування частин нашої армії.
Наприкінці 1943 року до міста наближався фронт. Часто на світанні втомлене гірницьке містечко стримувало подих. Вслухалося в далекі канонади гарматних вибухів. Майже щоночі налітали бомбардувальники. Німці осатаніло трималися за Марганцевий плацдарм. Радники фюрера запевняли: «Втрата Нікопольського марганцевого басейну рівноцінна поразці рейху у цій війні».
Лінія фронту три місяці пролягала на відстані кількох годин наступу. Марганець причаївся. Всі з нетерпінням чекали на розв’язку. Окупанти скаженіли: спішно вивозили полонених, розстрілювали слабких та хворих. Шахти, збагачувальні фабрики, телеграфні стовпи, школи, мости, житлові будинки знищувались. Лишалися руїни та попіл.
В ніч з 5 на 6 лютого 1944 року війська Третього Українського фронту, шостої Армії 333-ї стрілецької дивізії зайняли місто Марганець та його околиці – Миколаївку, Закам’янку, Городище. Йде боротьба за кожну п’ядь землі.
Період тимчасової окупації закінчився 6 лютого 1944 року. Розпочалася нова сторінка в історії гірницького міста – відбудова.
